Советская украинско-российская киноактриса, народная артистка Украины, народная артистка Р Р¤, лауреат Национальной премии Украины РёРј. Тараса Шевченко Лариса Кадочникова РІРѕ время литературного вечера, посвященного 75-летию СЃРѕ РґРЅСЏ рождения Р?вана Миколайчука РІ Киеве, 17 РёСЋРЅСЏ 2016 Рі. Р’ рамках проведения вечера состоялся показ отреставрированной версии киношедевра "Белая птица СЃ черной отметиной". Фото Синица Александр / РЈРќР?РђРќ
Зiрка фiльму «Тiнi забутих предкiв» досi згадує Рiздво в Карпатах, намагається пiд час свят не переїдати i збирається на Кiпр
 79-лiтня Лариса Кадочникова — невиправна оптимiстка. Поспiлкуєшся з нею пiвгодини, i настрiй автоматично пiде догори, пише газета «Експрес».
Тому, на вiдмiну вiд своїх подруг, якi лежать iз грипом, народна артистка України — здорова, енергiйна та весела. А тепер ще й пакує валiзи за кордон…
— Ларисо Валентинiвно, напередоднi свят в Українi проводили опитування, пiд час якого 42% назвали улюбленим — Рiздво, а 43% — Новий рiк. А для вас яке свято стоїть на першому мiсцi?
 — Звичайно, Рiздво! Правда, в дитинствi ми його не вiдзначали, а лише Новий рiк, на який у нашу доволi велику квартиру збiгались дiти з усього будинку. Причому кожному з них моя мама робила подарунок. Ой, у нас було завжди дуже весело та цiкаво! (Усмiхається). А з Рiздвом у мене пов’язанi вже дорослi спогади: одного разу ми його святкували в Карпатах — пiд час зйомок фiльму «Тiнi забутих предкiв». Тодi в горах випав великий снiг — краса неймовiрна. За столом, на якому стояли дванадцять страв (серед них обов’язково й кутя), зiбралась уся наша група. Спiвали, жартували, смакували. Те Рiздво я досi пам’ятаю!
— Кутю тепер самi, напевно, готуєте?
— Щиро кажучи — нi. (Усмiхається). Зазвичай купую кутю на базарi — напiвготову. А потiм додаю туди меду й уже доварюю. Виходить дуже смачно. На жаль, самостiйно готувати головну рiздвяну страву не навчилася (для актриси, думаю, це не грiх), а ось iз напiвфабрикату — роблю. У будь-якому разi — кутя має бути на моєму столi! А гостям не обов’язково розповiдати всi секрети кухнi. (Смiється). До речi, я завжди любила великi компанiї. Святкувати удвох iз чоловiком — це якось сумно. Iнша рiч, коли збирається товариство. Лунають анекдоти, жарти, дотепи. Ти нiби й не напився, а смiєшся донесхочу… Особисто я горiлку не п’ю, лише трохи шампанського та краплину коньяку. I всiм кажу, що треба завжди знати мiру. Тодi свято буде святом. Причому це стосується не тiльки алкоголю. Скуштувати дванадцять страв — навiть потрохи — це вже можна збожеволiти. (Усмiхається).
 — Власне, для багатьох жiнок та їхнiх фiгур свята — завжди випробування. Як ви даєте собi раду?
— Мiй шлунок сам пiдказує: «Нi, бiльше не можна!» (Смiється). Зрештою, я тепер на свята не ходжу в гостi так, як колись. Коли був Параджанов, коли був Iллєнко, коли був Якутович. Тодi було справжнє свято! Хоч у магазинах не було нiчого. Тепер же все є, та немає бажання й настрою. Враховуючи нинiшню ситуацiю в країнi… А потiм — я ж починаю знiматись, i треба тримати форму. Одразу пiсля свят, 16 сiчня, стартує новий серiал — «Капiтанша». Там у мене велика роль, багато знiмальних днiв, тому, звичайно, не можна об’їдатися. Iнакше це все буде на екранi. (Усмiхається).
 — Зима — прекрасна можливiсть для зiрок «вигуляти шуби». У вашому гардеробi, мабуть, їх чимало? Судячи з фотографiй, якi з’являються з рiзних свiтських подiй…
— Так, дiйсно, у мене маса шуб. Це правда. Навiть на Кiпр, куди мене запросили друзi, полечу в легкiй бiлоснiжнiй шубцi. Хоча там i плюсова температура. Нехай я буду Снiгуркою. (Смiється). Проведу за кордоном, на вiллi знайомих, тиждень. Свого часу я вже була на Кiпрi, й менi сподобалось. Вiн дуже схожий на Крим. Дороги — серпантином, такi ж гори i природа. Там такi гарнi дерева цвiтуть! Схожi на ялинку, але всi в дрiбних квiтках. Як гвоздички маленькi — червонi, синi, рожевi. Забула, як називаються тi дерева… Ну й море! У перекладi iм’я Лариса означає чайка. Я повинна хоча б раз на рiк побувати на морi та подихати тим повiтрям. У 2016-му на морi я не була, тож їду iз задоволенням. А ще на Кiпрi вражають монастирi. Вiзьмемо машину напрокат i будемо їздити по храмах. Напередоднi Рiздва хочеться попросити в Бога прощення та помолитись за своїх рiдних, якi вiдiйшли, i тих, котрi ще живi. А також за те, щоб в Українi все налагодилось.
— А якi слова — разом iз кутею — ви адресували б тим українським хлопцям та чоловiкам, якi святкуватимуть Рiздво в зонi АТО?
— Повертатись швидше додому — цiлими й здоровими. До своїх рiдних. От i все. (Пiсля паузи додає). А ще я мрiю, щоб не було вiйни. Щоб не стрiляли один в одного. Адже нiчого страшнiшого, нiж вiйна, немає! Тому, кажу, бажаю хлопцям повернутися додому. Найголовнiше — з цiлими руками та ногами. Адже все перемелеться, рано чи пiзно вирiшиться, а залишитись на все життя калiкою — це страшно. Вони ж такi молодi, й у них усе ще попереду. I коли я бачу, що на вулицi стоять хлопцi, у формi, без руки чи ноги, та просять у машин, що проїжджають, милостиню, для мене це… це… шок! I тут виникає багато запитань як до держави, так i до наших олiгархiв.
— Не тiльки у вас, Ларисо Валентинiвно…
— Я розумiю, що в них — своє життя й свої проблеми. Багатi також плачуть, але… Ви ж не заберете на той свiт своє багатство, а вашi дiти будуть гризтися та ненавидiти одне одного, дiлячи тi грошi. Допоможiть тим, хто не має сьогоднi коштiв на лiкування, допоможiть тим, хто опинився в злиднях, допоможiть, зрештою, нашiй країнi пiднятися!
Однак олiгархи не розумiють тих проблем та й не хочуть розумiти. I ще питання, чи вважають вони народ, який живе нинi у великiй бiдi, за народ… Та, хочеться сподiватися, що в 2017-му будуть змiни на краще. Принаймнi я завжди покладаю на новий рiк великi надiї.
Богдан БОНДАРЕНКО
Сподобалась новина? Розкажи про це друзям!