105990

Виконавець пісень на вірші Тараса Шевченка та Івана Франка Фемій Мустафаєв, — має унікальний чудовий голос. Фемій Мустафаєв — володар широкого вокального діапазону: від ліричного тенора до баритона.

Будучи співаком академічного плану, він включає до своїх концертних програм як класичні арії, так і українські народні пісні, романси та сучасні пісні українських та зарубіжних авторів.

У численному творчому доробку Фемія Мустафаєва — диск «Солоспіви. Тарас Шевченко» із піснями на слова Кобзаря. А незабаром з’явиться новий — «Солоспіви. Іван Франко».

У планах митця — звернутися ще й до творчості Лесі Українки. Про це й інше говоримо з народним артистом України Фемієм Мустафаєвим.

«Цю пісню ніхто з чоловіків раніше не співав»

— Фемію, що надихнуло на створення «Солоспівів»? Як виникла ідея?
— Підготовча робота створення «Солоспівів. Тарас Шевченко» йшла цілих п’ять років. У архівах, бібліотеках віднайшов ноти і тексти. Так надибав на «Думу» з «Невольника». Цей твір, як правило, виконують кобзарі, а мені захотілося заспівати під акомпанемент оркестру. Потім? підготував «Минають дні». Далі «Гетьмани, гетьмани» і «Серенаду». Особливо зацікавила «У тієї Катерини» на музику Миколи Лисенка.
Бо цю пісню ніхто з чоловіків раніше не співав. Тобто я підбирав вірші Тараса Шевченка, які рідко чи зов­сім не виконувалися. І назбирав понад 30 творів, із них увійшли до альбому 26. Спершу співав у філармонійних залах України. Слухачі дуже тепло сприймали. Тоді й виникла думка записати цілий альбом. Я хочу, щоб якомога більше людей почули Шевченкове слово. Воно унікальне!
Одночасно почав працювати над «Солоспівами. Іван Франко» і збирав пісні по закладах культури. Я вдячний тим людям, які допомогли віднайти ноти та зробити оркестровки. У грудні уже минулого року концертною програмою «Вже пора!» і закінчив свою більш як дворічну працю над творчістю Івана Франка.
— Які твори увійшли до збірки «Солоспіви. Іван Франко»?
— «Чого являєшся мені…», «Хтось добрим словом і мене згадає», «Оце тая стежечка», «Ой, жалю, мій жалю», «Зелений явір» на музику різних композиторів. Скажімо, «Безмежнеє поле» та «Вічний революцьонер» — музичні твори Миколи Лисенка. «Ой ти, дівчино…», яку свого часу гарно співав Дмитро Гнатюк, на музику Анатолія Кос-Анатольського. Загалом у збірку увійшло 15 пісень.
— Як працювалося з музикантами оркестру?
— «Солоспіви. Іван Франко» — це співпраця з музикантами Академічного оркестру народної та популярної музики Українського радіо під керівництвом Михайла Пікульського.
Акомпанував у «Солоспівах. Тарас Шевченко» Національний академічний оркестр народних інструментів України під керівництвом Віктора Гуцала. Здавалося, у супроводі бандури, цимбал укупі зі скрипками, трубами й барабанами поезії Кобзаря звучали ще звитяжніше, а часом пронизливо й гірко.

Родині дозволили оселитися не в Криму, а в Херсонській області

— Звідки у вас така щира любов до пісні?
— Гадаю, від мами, яка дуже любила життя; від батька, який добре грав на музичних інструментах; від діда, який вирощував виноград; від бабусі, яка не давала нам у дитинстві вбити навіть муху…
— Що згадуєте з дитинства? 
— Моє дитинство прой­шло в Середній Азії. У нашому дворі проживали родини різних національностей, але ми жили дуже дружно. Коли мені було 15 років, батьки повернулися з Узбекистану в Україну. Але родині дали оселитися тільки в Херсонській області. Навіть незважаючи на те, що депортацію татар уже було визнано актом несправедливості. Та родину в Крим так і не впустили…
— Коли з’явилося бажання співати?
— У 4-му класі. На Новий рік мене і ще одного хлопця з класу вибрали заспівати. Я справився добре — заспівав гарно. Потім грав на духовому інструменті. Та згодом і забув, що співав. До музики повернувся, коли почув, як брат грав на гітарі. І самому захотілося щось зіграти. А вже коли навчався у Херсонському культурно-освітньому училищі, мій товариш Володя Репало повів до педагога вокалу. Тоді й дізнався, що є голос…
— Ви добре володієте українською мовою. Я б сказала, вишуканою. Де вивчали?
— У 10-му класі вчителька української мови, яка вже була в літах, порадила мені добре опанувати українську мову, мовляв, мені знадобиться. А коли розповів вірш «Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду…» — вчителька ще раз нагадала: вчи мову!

«Кращої землі, ніж Україна, немає ніде!»

— Фемію, ще один ваш мистецький проект має назву «Та не однаково мені». Розкажіть про нього. 
— Мені справді не однаково, що діється в Україні, яку я безмежно люблю. І я хочу, щоб українці нарешті пробудилися, бо і так проспали більш як 20 років. Із цим мистецьким проектом, так званим Шевченківським туром, я виступав перед населенням та військовими Луганської та Донецької областей. Упродовж двох тижнів ми побували у 15 містах.
— Які пісні зазвичай просять виконати воїни?
— Ліричні. А зазвичай патріотичні. Ви знаєте, там особлива аудиторія, яка відчуває, наскільки ти з ними щирий. Дуже уважно слухають «Лист до Матері». Хлопці схиляють голови, а після виконання кілька секунд панує тиша. І лише після цього — тихі оплески.
— Там немає розкішних сцен. Де доводиться виступати?
— У казармах, ангарах, занедбаних клубах. Зрештою, на вулиці.
— Із ким із поетів і композиторів частіше за все співпрацюєте?
— Співпрацюю з такими відомими українськими поетами, як Дмитро Павличко, Павло Мовчан, Олексій Довгий та з сучасним українським композитором, заслуженим діячем мистецтв України Анжелою Ярмолюк.
— Знаю, що ви співали у Словацькій опері в місті Кошиці і могли там залишитися. Але повернулись додому. В Україні краще? 
— Справді, я міг залишитися в Німеччині, Польщі, США. Але ностальгія… Та й скажу: кращої землі, ніж Україна, немає ніде!

ДОСЬЄ «УМ»

Фемій Мустафаєв
Відомий український співак кримськотатарського походження, володар ліричного баритону, народний артист України, професор Київського університету імені Бориса Грінченка, лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди.
Народився 1 листопада 1952 року в Узбекистані.
У 15 років із батьками переїхав в Україну. Поселитися в Криму родині не дозволили, місцем проживання з 1967 року стала Новоолексіївка Генічеського району Херсонської області.
Навчався в Херсонському культурно-освітньому училищі на відділі духових інструментів.
Потім перейшов на відділення хорового диригування у Херсонське музичне училище.
Рік служив у ракетних військах, потім перейшов до військового ансамблю, де був солістом.
Із 1975 року навчався у Київській консерваторії.
Після закінчення співав у Театрі оперети, державних оркестрах України — духовому та естрадно-симфонічному, в оперній студії консерваторії.
Два сезони співав у Кошицькій опері у Словаччині.
Гастролював із симфонічним оркестром та хором «Київ» по США, виступав у Європі, зокрема у Лейпцигу, Дрездені.
Сподобалась новина? Розкажи про це друзям!